- Зіновій, Розкажіть, будь-ласка, про ваш професійний шлях. Із чого все починалося?
- Починалося усе з навчання, звичайно. Політехнічний інститут, факультет промислового і цивільного будівництва. Вперше там побачив проекти і цим захопився. І зразу захотів проектувати. Я добре вчився, успішно захистив дипломний проект, тому вдалося влаштуватися у серйозний інститут.
- Яка була тема дипломного проекту?
- Розрахунок залізобетонних мембран, їх спільна робота з каркасом. У ті часи це була поширена тема. І тоді ще за допомогою комп’ютера ніхто не рахував такі конструкції. Все розраховували вручну.
З того все і починалося. З того часу вже вдалося реалізувати багато великих проектів. Це і «ДОК Хмельницький», Калушський завод, «Сірка Яворівська», «Трамвайне і тролейбусне ДЕПО» у Львові, «Автобусний завод»… Усі ці гіганти проектувалися саме у «Промбудпроекті». І мені вдалося тоді застати досвідчених радянських інженерів, де я черпав досвід і багато у них навчився. Це були справді аси. У них було по 40-50 років стажу проектування, великий досвід за спиною. І вони проектували дійсно складні рішення.
- Наскільки складні конструктивні вирішення взагалі готові реалізовувати місцеві фахівці? Чи були випадки, що будівельники відмовлялися виконувати якісь ризиковані чи складні проектні рішення? Яку відповідальність вони готові взяти?
- Ні, такого не було. За той час, коли я вже почав працювати приватно у компанії «Ретро-Проект», чи до того у «Архітектонік», нам вдавалося реалізовувати дійсно не прості проекти. Зокрема можу виділити ресторан «Сім поросят» на вул. С. Бандери 9, де під фундаментом вже існуючого будинку вдалося зробити ще два приміщення. Чи проект «Хуторівка 28». Це була така радянська залізобетонна будівля у центрі Сихівського району. Стан її був жалюгідний. Ми використали матеріали австрійського виробника «Райцинк» і зробили торгово-розважальний центр. І у 2008 р. цей об’єкт зайняв одне з перших місць у міжнародному конкурсі з використання даного матеріалу.
 |
| 3-зірковий "Євро-готель" на 9 поверхів у м. Львові - на стадії будівництва |
- Які підводні течії можуть чекати проектантів? Поділіться досвідом…
- Була одна історія, коли у нас фактично вкрали наш проект. Уявіть, що ви розробили проект, а він виходить під іншими штампами. І це актуальна проблема.
- Як це сталося?
- Ми передали замовникові проект. А далі у нього виникло бажання змінити якісь деталі. Ми погодилися це зробити за невелику доплату, але замовник вирішив на цьому зекономити. Він звернувся до забудовника, запропонував йому доробити наш проект безкоштовно, щоб отримати ще й будівельні роботи. Передав іншій фірмі наші електронні матеріали і наш проект вийшов у результаті під чужими підписами. Ми звернулися до суду, подали позов на замовника і успішно виграли справу. Ми пішли ще далі – подали позов на фірму, що видала наш проект під своїми штампами. Але у самому суді, коли мова йшла про авторське право, нас спіткала невдача. Нажаль, у нашій країні авторське право дуже важко захистити, оскільки судівські фахівці у цьому питанні не є компетентні.
Уявіть, що Ван Гог намалював картину, а котрийсь Івась домалював ще коня і каже «Це Ван Гог думав, як я думаю» (сміється – авт.). І це є наша суддівська система.
Я думаю, для того, щоб не виникало таких конфліктів, повинні видавати проектантові ордер. І якщо хтось інший хоче перепроектовувати, то потрібно першому проектантові здати ордер. І так вирішується питання.
 |
| Торговий центр у Львові |
- Ви певний час працювали у Києві. І все ж, повернулися до Львова. Чому не залишилися в столиці?
- По-перше, Львів – це є справді творча столиця. І це не лише моя думка. Столиця – духовна, столиця – культурна. Все більше людей приїздять сюди відпочити. Бо це справді так є. Львів – є духовний центр України. Патріотичний, революційний, архітектурний центр… І дуже багато ідей звідси пішло. Не треба про це забувати.
Тут більше думок, легше працюється, менше «мегаполіса», немає «Збірної СССР України». У Києві є хаос, є шум, є гонор. А якихось цивілізаційних підходів – немає. А у Львові є творчість, є дискусії, є бажання щось творити по новому. Тут – ідеї приходять.
Ви загляньте в історію. Скільки тут відомих письменників, музикантів, архітекторів народилося? Тут дуже легко думається. Напевно є присутнє певне енергетичне поле для творчих людей.
У Києві мені довелося працювати директором Українсько-Естонської архітектурної компанії. А вже через два місяці наступила сильна ностальгія за Львовом. Але не шкодую нічого. Це важливий досвід для мене також.
- Що особливо можете виділити у закордонному досвіді вашої роботи? Можливо є якісь особливі якості роботи, яких не вистачає нашим фахівцям?
- Однозначно – не вистачає. Можливо наші архітектори є більш універсальні у знаннях. Скажімо, естонські архітектори, з якими мені довелося працювати – не знали, як робити генплан. І напевно, ще досі не знають. Бо якщо ти там архітектор, то ти не обов’язково є спеціаліст по генпланах. У нас же є досить високі вимоги до кожного розділу і це, я вважаю, правильно.
А культурно – у наших будівельників є така поведінка в стилі «То ся зробить». І не важливо, про що йдеться. Тут треба дивитися в корінь. Наведу примітивний приклад – є звичайний файл для паперу (формат А4 – авт.). І наші українці завжди ставлять папір у цей файл неправильною стороною. Далі підшивають ці файли у папку. І коли іноземці відкривають цю папку, то папір завжди випадає з файла, а іноземці ніяк не можуть зрозуміти чому (сміється – авт.). Не скажу за молодше покоління, але старшого віку українці часто не задумуються про деталі, для чого це робиться.
У іноземців це важливо. Наприклад, уявіть собі, що ви розробили проект. І їм не важливо, як виконаний технічно цей проект, за це – відповідаєте ви. Але як ви його оформили? Чи ви вписали, скажімо, певний пункт, який є обов’язковий? Чи вказали, що спочатку робиться одне, а вже потім друге? Бо у нас це не важливо, вам скажуть «У нас про це будь-який будівельник знає. Для чого вам це?» і т.д.
Тому ми маємо підходити до своєї справи досконало. Крапка повинна бути там, де вона повинна бути. І якщо так будемо працювати, то повірте, усе буде інакше навколо нас: від чистоти у громадських туалетах до порядку у всій навколишній інфраструктурі.
До нас приїжджають гості з інших країн і думають: «А де ж тут паркінги?». А їх просто немає! І це реальна проблема. Бо ніхто не знає, де паркувати своє авто. А мала б стояти табличка, наприклад: «Паркінг – 100м.». Ви ж не мали проблем з паркінгом у гостях в іноземців?
А як іноземці проектують звичайні доріжки для пішоходів? – Вони ще не вказали доріжок, а вже будують споруду. Збудували будинок – далі люди починають ходити і вже тоді роблять по цих маршрутах мощення. Бо для чого придумувати, якщо ніхто так ходити не буде. Люди відчувають, де їм зручніше.
Тому нам потрібно вчитися у іноземців. Бо ж архітектор – не диктатор.
- А як технічна сторона? Наскільки добре володіють естонці з комп’ютерними програмами?
- Власне, технічно вони добре підковані. Вони можуть собі дозволити працювати на ліцензованих програмах. У нас же як буває – приходить замовник до архітектора і питає: «Скільки буде проект коштувати?». Йому відповідають, наприклад, 12 тисяч гривень. Замовник вражений і каже, що платить дві тисячі і робіть, як знаєте. І якщо ви йому скажете, що, наприклад, програма коштує 28 тисяч, то він скаже, що ви хочете з його об’єкту купити програму! (сміється – авт.). В результаті виглядає так, ніби ви хочете обібрати замовника до нитки. Але якщо б ціна роботи інженера, юриста чи лікаря була б поставлена реальною, то не було б чорного ринку. Тому треба ліквідувати чорний ринок. Чи важко це зробити? – Ні, не важко. Але ніхто цього не хоче робити.
- Наскільки нам відомо, ваша архітектурна фірма орієнтована на проектування громадських, цивільних та промислових об’єктів. Які найбільш складні проекти вдалося втілити в життя? Які терміни виконання цих проектів?
- Серйозні проекти розробляються до року часу. А будуються ще 2-3 роки. Останній такий серйозний проект, котрий наша компанія «Ретро-Проект» розробляла, це – дата центр «Київстар» у Одесі. Це технічно складний об’єкт, найновіші телекомунікаційні досягнення є враховані у цьому проекті. Дуже важливо зберігати правильну температуру повітря. Лише технічне завдання складало близько 300 сторінок. Площа – більше 3000 м.кв.
 |
| Рекреаційний центр у с. Східниці (концепція) |
- Поділіться якимось цікавим епізодом у роботі із замовниками. Напевно є такі випадки…
- Звичайно, було багато випадків (сміється – авт.). Я скажу так – дурити замовника не можна. Але часто так буває, що замовник хоче усе і відразу. Бувало таке, що ми говорили, що за три місяці розробимо робочу документацію на житловий будинок. Але ж це не є реально. Тим не менше, щоб виграти тендер, треба представити найкращу пропозицію. І не лише по ціні, але й по термінах. І ми свідомо йдемо на такі ризики, бо також впевнені, що і замовник теж не впорається із своїми обов’язками. Це – як дві сторони медалі (сміється – авт.). Адже замовник повинен представити вихідну документацію! Скажімо, геодезію він представить за два тижні? – Ні! Геологію зробить швидко? – Ні! А дозвіл у міській раді ще швидше представить? – Точно ні!
Не хочеться розказувати за кожен об’єкт, у кожному проекті є свої цікаві сторони, свої плюси і мінуси. Великі – в основному не закінчені, бо часу завжди обмаль. У малих – більше часу і відповідно можливостей втілити якісь цікаві ідеї. Може тому і приємніше подивитися на малий проект, бо він довершений до кінця.
- Які останні проекти вдалося закінчити? Над якими працюєте зараз?
- Із останніх – розробили альбом котеджів від 120 до 300 м.кв. Усього там 15 проектів індивідуальних житлових будинків. Ці проекти розроблені на базі пористого газоблока Aeroc. У свій час я проектував цей завод, а тепер, коли завод працює, ми розробили для них такий каталог.
Багатоквартирний 7-поверховий житловий будинок. Також даємо пропозицію на ще один житловий будинок на вул. Клепарівській. Робимо обстеження реконструкції та посилення існуючих промислових будівель та споруд ПАТ «Миколаївцемент».
P.S. Інтерв'ю було записане спеціально для сайту http://galportal.com.ua/
Дата: 16-го вересня 2012 року.
Місце: Львів, площа Ринок.
Немає коментарів:
Дописати коментар