понеділок, 21 січня 2013 р.

Андрій Бєляєв: Слід проектувати цілий цикл споруди, а не лише її вигляд у момент продажу

Бєляєв Андрій – архітектор, викладач, асистент кафедри архітектурного проектування інституту архітектури НУ «Львівська політехніка».
Сфера наукових зацікавлень — міське житлове середовище та його формування на всіх рівнях: від будівництва до меблевого дизайну. Захистив магістерську кваліфікаційну роботу на тему "Особливості проектування квартир малих площ". Як архітектор-практик, разом з братом-близнюком та молодшою сестрою проектує житлові будинки, здійснює перепланування будинків та квартир, розробляє дизайн житлових та громадських просторів, графічний дизайн. Географія реалізованих об’єктів: Львів і Львівська область, Київ і Київська область, Астана (Казахстан). Переконаний, що нове міське житлове середовище, яке будують в Україні сьогодні, здебільшого має дуже низьку якість. Уже зараз це спричинює значні "приховані" затрати для економіки, екології та суспільства в цілому і, що гірше, закладає "бомбу сповільненої дії", тобто може мати суттєві наслідки у майбутньому.


- Розкажіть, будь ласка, коли Ви почали працювати на кафедрі архітектурного проектування, чому саме цю кафедру обрали? І взагалі, де бере початок Ваша зацікавленість архітектурою?
- Насправді, відповідаючи на друге запитання, можна сказати, що це не ми обирали кафедру, а кафедра обрала нас, маю на увазі себе і брата. Я навчався на цій кафедрі, відповідно мій керівник і одночасно завідувач кафедри запросив продовжити перебування в стінах «Львівської Політехніки» уже в якості викладача, асистента кафедри. Цей кредит довіри, який він висловив, був найвагомішою причиною, щоб погодитися. Окрім того, мене як пластуна також цікавить робота з молоддю. Я працював до того із малими дітьми, мав пластовий гурток, тож цікаво було спробувати поєднувати навчання з формуванням світогляду і цінностей вже у роботі з людьми старшими. Було розуміння того, що це свого роду благочинна діяльність, оскільки заробітна плата викладача бажала і бажає бути суттєво кращою. Але є і плюси в цій професії, у перебуванні в академічній спільноті: ти постійно спілкуєшся з молодими людьми, обговорюєш якісь задуми, а деколи й глобальні ідеї, до яких би просто не міг «доторкнутися», сидячи у проектній майстерні та проектуючи ті будівлі, на які зараз є попит, щоби заробити на хліб. Тому вже п’ятий рік я працюю викладачем. Постійно доводиться зважувати «за» і «проти», але на разі викладання приносить задоволення і користь. Доки є відчуття, що можеш дати більше, ніж узяти, вважаю, є сенс залишатися.

- Але ж робота, мабуть,займає дуже багато часу. Як встигаєте поєднувати?
- Тут, у першу чергу, треба подякувати дружині, яка поділяє і розуміє таку систему цінностей. Очевидно, доводиться жертвувати приватним часом, часом відпочинку. Але з іншого боку є також відчуття, що академічна робота в університеті сприяє професійному вдосконаленню. Вона дає ширший світогляд, з’являються, зокрема й у студентів, різні ідеї які можна запозичити та застосувати на практиці. Я б сказав так: тут усе «танцює» навколо цінностей, які сповідуєш. І я особисто вважаю, що зараз у нашій країні дуже важливо виконувати якусь громадську роботу, присвячувати час і зусилля на користь суспільного інтересу. Зокрема для мене – це і є викладання у «Львівській політехніці». А щодо того, як я вирішив стати архітектором, то це досить цікава історія. Десь наприкінці навчання у школі ми з братом захопилися тривимірною анімацією, хотіли створювати комп’ютерні мультики. Тоді PIXAR випустили мультфільм «Корпорація Монстрів» та інші. Ми побачили, що в Україні ще ніхто цим не займається, не готують спеціалістів, тож подали резюме у закордонні вузи. Але оплатити навчання за кордоном ні нашим батькам, ні нам було не під силу. В результаті, ми почали шукати вже за принципом подібного, що є найближче до того фаху в нашій країні. Так вийшли на архітектуру. З часом архітектура настільки нас захопила та заполонила, що думки про комп'ютерну анімацію, про мультики залишилися позаду.


Дизайн інтерєру кухні  у житловому будинку у с Пуща Водиця

- Ви захистили магістерську роботу на тему «Особливості проектування квартир малих площ». Це досить актуальна тема, особливо у час кризи. На яких основних моментах хочете наголосити?
- У нас на кафедрі довгий час активно розробляли тему соціального житла, яке дуже потрібне у нашій країні. Але у певний момент особисто для себе я з’ясував, що у світі соціальне житло за своїми показниками фактично нічим не відрізняється від орендного. Просто питання і факт соціальності полягає у тому, що частину коштів твоєї оренди покриває держава, якийсь муніципалітет чи фонд. А житло, не залежно від того, орендне воно чи соціальне, просто має бути компактним. Стало цікаво, чи можна визначити якісь принципи ефективного проектування компактні помешкання. Який вплив факт компактності має в цілому на житлове середовище на рівні будинку, житлової групи, житлового району. От, власне, і вийшла така робота. Зараз бачу в ній велику актуальність, бо ряд причин, який склався у нашій країні, призводить до того, що дуже багато квартир мають роздуті площі. Продають метри квадратні, тож їх "втискають" у кожне помешкання якомога більше. За них майбутнім мешканцям доводиться платити, хоча дуже часто цей простір є нефункціональним і непридатним до ефективної експлуатації. А можна проектувати компактні помешкання, які будуть зручнішими, гнучкішими і навіть надаватимуться до певних змін у майбутньому.

- Якщо говорити, наприклад, про двокімнатну квартиру, то якою може бути її мінімальна площа?
- Тут є один тонкий нюанс. Я нещодавно говорив про це на TEDex’і. Немає сенсу рахувати помешкання у кімнатах. Це суто українська практика, яка себе не виправдовує. Кажучи «кімната», ми прирівнюємо вітальню до спальні, так ніби між ними немає сутнісної різниці. Усюди в світі рахують кількість спалень чи навіть кількість ліжкомісць і таким чином міряють помешкання. Як наслідок – зовсім інший результат у тих помешканнях, які вони отримують. На мою думку, квартиру на одну спальню можна запроектувати в межах сорока з лишком метрів квадратних і вона буде достатньо комфортною.

- Тобто квартира «на одну спальню» це…
У класичному нашому розумінні – це двокімнатна квартира.
Нещодавно для того ж TEDex’у я експериментував у проектуванні, дещо порушуючи сучасні українські норми, які я вважаю дуже застарілими. Мені вдалося запроектувати чотирикімнатну квартиру на 76 метрів квадратних. Тобто це була квартира з 3-ма спальнями і вітальнею. Я вважаю, що це доволі хороший показник.

- Але ж довелося порушити державні будівельні норми…
- Насправді, якщо вдамося до об’єктивної реальності, то норми так чи так порушуватиме потім майбутній власник, коли переплановуватиме своє помешкання, щоб пристосувати його до своїх потреб – економічних, демографічних тощо… І якщо перепланування все ж відбувається, то очевидно на це є причини. Що важливіше – те, що правове поле порушується чи що право людини жити у комфортному просторі, який її влаштовує, порушує правове поле, яке не реагує на зміни навколишнього світу?

Житловий будинок у с. Пуща Водиця

- Повернімося до теми «Особливості проектування квартир малих площ». Чи є ще якісь рецепти більш адекватного проектування житла, окрім зменшення площі? Можливо, застосування енергозберігаючих технологій чи новітніх матеріалів при будівництві?
- Звичайно, це все пов’язано між собою. Банальний приклад: якщо зменшимо площі будинків і їх поверховість, яка дуже часто пов’язана з тими ж площами,то ми, по суті, зекономимо величезну кількість ресурсів, праці. Не треба піднімати бетон на висоту «n» метрів,забезпечувати колосальну несучу здатність конструкцій, закладати складні фундаменти тощо. Внаслідок цього з’являться гроші, які можна буде скерувати, наприклад, на якість благоустрою. У нас із благоустроєм на рівні міста, житлових утворень відбувається просто жахіття. Його фінансують за залишковим принципом. Інтерес забудовника – збудувати будинок, продати квартири, а що твориться довкола, то всім байдуже. Натомість великий ресурс коштів є захований у пункті, про який ми говорили вище: покупець, придбавши помешкання, ще раз його переплановує. Тобто хтось поставив перегородку, оштукатурив її, провів комунікації, а потім це все йде під молоток. Хтось знову платить за демонтаж, робить нові перегородки… Якби ці кошти були інвестовані в енергоощадні технології чи в якість благоустрою – це був би величезний плюс для нашого міста в цілому, для якості життя в ньому на довшу перспективу. І якщо ми зараз будуємо неефективне житлове середовище, яке не тільки не спроможне пристосуватися до можливих майбутніх потреб, а навіть, плюс-мінус, ледь задовольняє потреби теперішні, то ми, по суті, ставимо наших нащадків перед фактом, що вони змушені будуть вирішувати проблему житла. Ми створюємо для них ще й іншу проблему – що робити з тим збудованим середовищем, з тим об'ємом  який може втратити свою актуальність і здеградувати протягом 20-ти років? Чи їм доведеться зносити ці будівлі? Це велика бомба сповільненої дії, яку ми закладаємо. Один із доповідачів, яких мені доводилося чути, висловив думку, що сучасна економіка діє за принципом: «Крадемо в майбутньому, продаємо сьогодні і отримуємо внутрішній валовий продукт». Хотілося б діяти інакше. Дбати не лише про короткотермінову, а й про довготермінову перспективу. Думати, чи ми не створюємо нашим нащадкам занадто багато проблем. 

- Останнім часом я зацікавився «контейнерним» житлом, яке популярне у Європі. Відомо, що таке житло будують на період 20-30 років, незважаючи на те, що воно не таке довговічне, там його використовують…

- Тут варто наголосити, що таке житло – профабриковане і модульне. Наприклад, якщо є попит на дуже доступне житло для студентів чи працівників меншого рівня достатку в конкретному місці, там будують галерейний будинок контейнерного типу. Пізніше, коли він утрачає свою актуальність, його розбирають та монтують такий самий житловий будинок уже в іншому місці, де є сприятлива для цього економічна ситуація. Ми ж будуємо капітально. Наші будівлі монолітні, залізобетонні. Вони розраховані на триста чи більше років. А що буде, якщо коробка залишиться, а жити в ній вже ніхто не захоче?

- В Україні будують капітальне житло – важке і довговічне. Ви є прихильником житла, яке дешевше та розраховане на менший період часу?
- На мою думку, якщо ми будуємо щось капітальне, чи хоча б одна частина, підсистема будованого середовища є капітальною, то цей будинок має містити достатній запас гнучкості й адаптивності, щоб мати потенціал бути актуальним впродовж цілого життєвого циклу цієї найкапітальнішої системи. Ми не є впевнені у майбутньому, не знаємо, яким воно буде, тому маємо закласти в будинок різні можливості, щоб залежно від ситуації в майбутньому він все одно не втратив своєї актуальності. Або ж думати, як зробити так, щоб цей будинок можна було швидко демонтувати та зібрати в іншому місці.
Але є й інший аспект. Ми насправді можемо пробувати проектувати житло, яке буде довговічним. Маємо приклади наших міст, які від часу середньовіччя не втратили своєї актуальності. У світі є багато прикладів таких житлових середовищ, які простояли сотні років і надалі залишаються бажаними місцями для проживання. Тому треба досліджувати такі місця, робити висновки. У світі це роблять… Тут постає важлива, як на мене, проблема. Чого нам, як суспільству, бракує в цілому, то це – вміння бачити свій довгостроковий інтерес в забезпеченні інтересів загальних, суспільних, а не лише думати про свій власний інтерес тут і тепер (я хочу це, я хочу це зараз). Ми думаємо: якщо влаштуємо своє особисте життя зараз, то цього досить, аби в цілому суспільстві стало добре жити. Насправді є трішки інакше. Деколи своїм короткостроковим інтересом варто пожертвувати на користь загального, колективного, щоб у майбутньому все стало набагато краще.

- Наприклад, у Німеччині досить поширена технологія «збірно-каркасного» будівництва. На заводі виготовляють основні елементи будинку (стіни з уже інстальованими комунікаціями та вставленими дверима/вікнами), готові дерев’яні перекриття, елементи даху… Ці елементи привозять на ділянку та зводять будинок за кілька днів. Пізніше такий будинок можна розібрати та при потребі змонтувати в іншому місці. Якщо говорити про Україну, то чи знаєте Ви якісь технології для «некапітального» швидкого будівництва?
- Якщо говорити банально, то використання керамічних чи газо-піно блоків, які є більш крупнорозмірні, ніж та цегла, яку використовували до того – це вже якийсь крок уперед (сміється – авт.). Але я би говорив про інше. У багатоповерховому будівництві, якщо фасади навісні, то їх можна влаштувати з сандвіч-панелей – систем, які набагато легші за газобетон тощо. Я думаю, що з ряду причин це не роблять. Можливо, у них більша первісна вартість. Або ж є якісь інші причини. Багато речей ховається у деталюванні. Архітектура, як з естетичної, так і з практичної точки зору стає вишуканою і витривалою, коли деталям приділено достатньо уваги. Знову ж таки ми повертаємося до того, що час проектування має бути суттєво більшим. Тоді й об’єкт буде кращим. А в наших умовах використовують шаблонні штамповані технології із доволі простим і примітивним рівнем деталювання. Внаслідок цього маємо доволі вбогу архітектуру, яка не радує око. Напевно, будівництво із цегли – це також завдяки традиції, що склалася в нашому регіоні… Я бачив приклад канадського семиповерхового будинку в дерев’яному каркасі. Наші ж будівельні норми не дозволяють будувати міське житло з дерева взагалі, то що вже говорити про сім поверхів. Тут є ще такий нюанс:викладати в Політехніці дуже складно, бо ти вчиш і мусиш викладати чинні норми і правила проектування. Водночас власними очима бачиш, наскільки все у світі відбувається інакше. До одних речей ставляться ліберальніше, до інших навпаки –жорсткіше. І бачиш логіку їхніх дій. І дуже часто не бачиш логіки того, що прописане у наших нормах, бо роз’яснень до них практично немає. Ти маєш чітку цифру чи вимогу «роби так або не роби так», п можливості дізнатися, чому саме так робити або не робити немає.


Житлова забудова на вул. Шевченка у Львові

- Напевно, будівництво із цегли – це також завдяки традиції, що склалася в нашому регіоні…
- Я бачив приклад канадського семиповерхового будинку в дерев’яному каркасі. Наші ж будівельні норми не дозволяють будувати міське житло з дерева взагалі, то що вже говорити про сім поверхів.
Тут є ще такий нюанс:викладати в Політехніці дуже складно, бо ти вчиш і мусиш викладати чинні норми і правила проектування. Водночас власними очима бачиш, наскільки все у світі відбувається інакше. До одних речей ставляться ліберальніше, до інших навпаки –жорсткіше. І бачиш логіку їхніх дій. І дуже часто не бачиш логіки того, що прописане у наших нормах, бо роз’яснень до них практично немає. Ти маєш чітку цифру чи вимогу «роби так або не роби так», п можливості дізнатися, чому саме так робити або не робити немає.

- Як Ви думаєте, чи можливі якісь зрушення у наших нормах?
- Гадаю, що ініціатива піде зі сторони забудовників. Адже вони розуміють, що продавати ті будинки і квартири, які мають відповідати чинним нормам, стає все важче. І я передбачаю, що тиск повинен піти саме з їхнього боку. Бо весь світ робить інакше, компактніше… Але насправді в архітектурі та будівництві є ще велике поле для діяльності громадянського суспільства. Ми про це ще не балакали. Я маю на увазі просвіту потенційного споживача. Якщо ми, наприклад, візьмемо Велику Британію, то там є спеціальна інституція, яка готує так званий Home Buyers Guide – порадник для майбутніх покупців житла. Вони пробують пояснювати, на що слід звертати увагу, за якими принципами слід обирати своє житлове середовище, своє помешкання. Тобто відбувається просвіта споживача, а він, відповідно, своїми зацікавленнями формує попит на здоровіше середовище. З іншого боку, громадянське суспільство, кожна людина в той чи той спосіб може шукати можливості впливати на середовище, яке будують довкола неї. Тут радше слід продумати, у який спосіб. І ще раз хочу повернутися до вже висловленої вище думки: якщо почати проектувати і будувати якісно інше житлове середовище – виграють усі. Просто на разі розуміння цього ще не отримало критичної маси підтримки. А з іншого боку – ниточки, які пов’язують різні зацікавлені сторони, вони ще заплутані. І коли вони об’єднаються так, що у втіленні інтересу однієї сторони буде зацікавлена інша сторона, тоді наше житлове середовище буде кращим.


Дизайн інтерєру заміського будинку під Києвом

- Наскільки дешевшою може бути альтернатива «капітальному» будівництву?
- Усе залежить від того, які гроші рахуємо. Воно може бути не дешевшим, а може бути навіть трішки дорожчим, якщо ми говоримо про момент його реалізації. Та коли ми досліджуємо його експлуатаційні витрати, витрати на стадії прийняття рішень, що ж далі робити з цим будинком, витрати на демонтаж, енергоефективність і всі інші складові… Зрештою, коли ми досліджуємо життєздатність середовища в цілому, що стається з ціною нерухомості в тому чи тому місці – чи вона піднімається, чи з часом падає… То виходить, що можна спочатку вкласти трішки більше грошей, а, як результат, отримати на довгу перспективу в кілька разів потенційніші прибутки. Але немає «довгих» коштів – це один із бар’єрів. І другий бар’єр – суспільство не вірить, що хтось може бути в цьому зацікавлений. Побутує думка, що кожен хоче «здерти» і нажитися тут і тепер. І навіть якби хтось теоретично почав зараз так працювати і поставив вищу ціну за своє середовище, то не факт, що цей підхід був би сприйнятий, бо є недовіра до того, що це може робитися свідомо і з якихось хороших намірів.

- Ви – досить молода людина, та вже розробили немало проектів. Скільки з них вдалося реалізувати? Які вважаєте найбільш успішними?
- Левова частина реалізованих об’єктів – це дизайн інтер’єрів. Але є також і збудовані об’єкти. Найуспішнішим з них є будинок в Пущі Водиці під Києвом. Він збудований у легкому американському класичному стилі. На такий стиль нас наштовхнув характер ландшафту – багатолітні дуби, сосни й інші дерева, які ростуть на плоскій рівній ділянці. Ця територія дуже схожа до центральноамериканської – до Атланти. Тож хотілося щось подібне запроектувати у нас. Цікавинкою цього проекту було те, що на ділянці росло 9 дубів, і за зріз кожного дерева потрібно було платити штраф. Замовник хотів зберегти максимум цих дерев. Нам вдалося запроектувати досить великий будинок, , для побудови якого довелося «пожертвувати» лише одним деревом. Ще одним успішно реалізованим проектом є інтер’єр у Астані (Казахстан), який уже на стадії завершення. Ми свою роботу виконали. Монтаж конструкцій ще триває. В цілому ми задоволені реалізацією цього об’єкту. Фактично без виїздів у Казахстан маємо можливість бути впевненими у якісному результаті.

- Ви самі шукали людей, котрі будуть реалізовувати проект?
- Ні. Тут був такий формат: фірма, яка займається комплексною реалізацією інтер'єрів під ключ, найняла нас для того, щоб ми запроектували і допомогли реалізувати цей інтер'єр. Також є успішно реалізований інтер'єр квартири у Львові. Ми дуже задоволені співпрацею із замовниками та отриманим результатом. Найближчим часом завершиться будівництво дуплексу в Києві. Є також кілька вдалих прикладів упорядкування фасадів будинків у котеджних містечках Мешканці, які були не задоволені придбаним житлом, замовляли зміну інтер’єру і зовнішнього вигляду будинку. Реалізація цихі проектів теж була досить цікавою. У фірмі нас троє – я та мої рідні сестра і брат-близнюк. Нам подобається братися за дуже різні проекти. Ми не цураємося ні квартири на 25 м.кв. чи навіть на 18 м.кв., ні особняка на 500 м.кв. чи банківського відділення на 300 з лишком м.кв. Нас цікавить будь-яка робота, можливість працювати для дуже різних людей, з різним достатком, адже це дозволяє тримати руку на пульсі і це насправді класно.


Дизайн ванної кімнати


- Якщо говорити про українських замовників, то, можливо, Вам трішки пощастило з тим, що Ви знайшли людей, які з розумінням ставляться до архітекторів, до дизайнерів? Бо часто українські замовники не завжди до кінця розуміють це так, як у Європі чи у світі. Чи поважають вони дизайнера в процесі роботи та чи адекватно ставляться до нього? Чи завжди вдається пояснити замовникові не лише ціну роботи, а взагалі свої ідеї?
- Розповім про три випадки. Випадок «ідеальний» траплявся двічі. Замовники виявилися людьми, які мають смак, які надаються до спілкування, яким можна пояснити свої ідеї. Є ще такий варіант, що господарі принаймні налаштовані слухати, і ти розумієш, що в принципі можеш бути не лише архітектором як людиною, котра реалізовує їхній проект, а людиною, яка радить, яка, можливо, деколи допомагає замовникові розібратися в архітектурі, у будівництві, сформувати свої уявлення, свій власний смак… А були і такі випадки, коли після першого-другого реалізованого об’єкту виникало відчуття, що тобі довіряють, що тобі вдалося переконати замовника у своїй фаховості й надійності,– тоді він стає схильним прислухатися. Хоча, звичайно, були випадки, коли ми припиняли співпрацю, бо не знаходили спільної мови із замовниками. Частково, можливо, це було і з нашої вини, через брак досвіду, але також і тому, що люди були дуже складні у спілкуванні. Рівно ж як був один сумний випадок, коли ми починали роботу над будинком із одним замовником та були дуже задоволені фасадом і концепцією внутрішнього простору, який ми створили. Але завершувати довелося вже з іншим замовником. Ми втратили контроль над реалізацією проекту. І в результаті вийшов такий кітч, що навіть соромно зізнаватися, що ми приймали участь в цьому проекті.

- Скільки часу триває процес роботи, наприклад, над розробкою інтер'єру для
двокімнатної квартири? Які етапи? Який взагалі у Вас підхід до роботи?
- Наш підхід полягає в тому, що ми зацікавлені працювати до «останнього цвяха». Що стосується робочих креслень, то намагаємося пояснювати замовникові, що ми не схильні обговорити концепцію, зробити візуалізації, видати пакет робочих креслень і зникнути з об’єкту, забравши свої гроші. Тобто ми наголошуємо, що будова завжди є непередбачувана, з’являються різні зміни тощо. І ми бачимо сенс у тому, щоб забезпечувати будівельників необхідними кресленнями в міру того, як просувається будівництво. І власне так ми працюємо. Деколи робота над проектом розтягується в часі, вона супроводжує процес реалізації об’єкту, але не є настільки інтенсивною. Це дає можливість одночасно вести кілька проектів.

- І авторський нагляд ведете…
- Ми фактично і не розділяємо цього. Не виділяємо у своїй праці авторський нагляд як якийсь окремий етап робіт. Включаємо ці послуги у загальну вартість робіт. Принаймні на прикладі реалізації інтер’єрів, особливо складних, ми переконалися, що, на жаль, при сучасній якості праці робітників на ринку будівельних, ремонтних та оздоблювальних послуг, якщо не проконтролювати кожен крок, то результати можуть бути дуже і дуже дивовижні (сміється – авт.).


Опорядження фасаду однородинного будинку під Києвом

- Як Ви вважаєте, чому замовники в нашій країні не йдуть на контакт, не дослуховуються до дизайнерів у більшості випадків? Можливо, це пов’язано із відбитком посттоталітарного минулого?
- Тут я не погоджуся. Маю відчуття, що у світі картина не набагато краща. Якщо подивитися на facebook-жарти про архітекторів про те, що архітектор – це унікальна професія, у якої стресовий фактор, як у нейрохірурга, та зарплата, як у тестера середнього рівня (сміється – авт.), то щось в цьому є. Тому не лише Україна має такі проблеми. У нас специфічний фах. Людина радше мислить категоріями матеріальними. Тобто вона розуміє, чому треба платити за бетон, за цеглу, за паркет тощо. Але ніяк не втямить, чому має платити людині, яка допоможе їй поєднати все у такий спосіб, що це буде гарно, естетично, довговічно…

- Але якщо взяти, для прикладу, юристів, то вони якось зуміли «нав’язати» свою
співпрацю людям. Коли людина приходить до юриста, вона також користується
«специфічними» консультативними послугами…
- Тут інакше. Будівництво – це та сфера, до якої кожен більш-менш дотичний. Ніхто не знає законів, але всі уявляють, що таке стіни, підлога і стеля. Я завжди наводжу приклад прибалтійських країн. Там будинок проектують півтора року, а потім його за пів року будують. Будова не простоює, усі матеріали постачають швидко та вчасно. Це - економія великих коштів і якісний результат. А у нас архітектор мусить за пів року чи навіть за три місяці зробити проект, потім ще два роки не можуть закінчити будівництво через різні причини з цим пов’язані. Бездумно витрачаються великі гроші. Цього б не трапилося, якби було розуміння, що якщо архітектор буде отримувати достойну винагороду за свою працю і матиме належну кількість часу для проектування, він зможе зекономити ресурси як у короткій, так і в довгій перспективах.

- Які цікаві випадки із замовниками можете пригадати?
- У нас недавно був веселий випадок. Дуже хороший наш замовник, з яким ми уже раніше працювали, звернувся до нас із проханням «перевірити» вже існуючий проект. Мова йшла про особняк під Києвом. Замовник хотів, щоб ми подивилися і висловили, можливо, якісь зауваження чи пропозиції до проекту, бо «в середу повинні починати заливати монолітну плиту фундаменту». Це був понеділок, тобто залишалося зовсім мало часу. Ми зрозуміли, що для того, аби майбутній будинок претендував на твір архітектури, а не просто на «строительство», потрібне серйозне втручання. В результаті - 24 години безперервної праці було витрачено буквально заради того, щоб під тою плитою в інші місця провести інженерні комунікації, поки це не запізно, щоб там можна було влаштувати каналізацію тощо. Ми встигли. Замовник сказав, що такі корективи йому підходять. Плита залита вже із нашими поправками.


Дизайн інтер'єру відділення банку

- Над якими проектами працюєте зараз?
- Зараз працюємо над літнім будинком у дерев'яній каркасній конструкції. Його зведуть під Києвом, на березі річки. Працюємо над офісом у Астані. Працюємо над проектом дуплексу. Окрім того є і дрібніші проекти як, наприклад, дизайн інтер’єру стоматологічного кабінету у Львові. А ще є певні громадські соціальні ініціативи. І якщо все буде добре, то, можливо, візьмемо участь у ревіталізації одного з колишніх маєтків Потоцьких на Львівщині під громадську функцію, під молодіжний центр. Очевидно, це буде радше робота на громадських засадах, але вона також цікава.

- Питання про Львів. Як Ви вважаєте, чого не вистачає Львову, щоб наблизитися до європейських міст. Наприклад, до Кракова, адже в цих містах справді подібна архітектура.
- Як на мене, то найбільше місту бракує можливості вільно розпоряджатися власними прибутками. Через надмірну централізацію влади, яку маємо у нашій країні, місто позбавлене певних важелів впливу і можливостей покращувати власний добробут. Я абсолютно переконаний, що якби Львів мав можливість самостійно розпоряджатися основною масою власних прибутків, мав можливість самостійно формувати свою політику щодо тих-таки питань нормування житлового будівництва, то він би розвивався набагато швидше та активніше. Бо якщо ми візьмемо, наприклад, Нову Зеландію чи Австралію, то там кожне місто, кожен муніципалітет в праві розробити свої норми до помешкань, до будинків, і вони на території цього міста є чинними. А що стосується архітектури, то я мрію, щоб у Львові хоч хтось, хоч колись наважився збудувати справді сучасну споруду, а хтось інший дозволив би це зробити. І коли я, до прикладу, нещодавно побачив паспорт фасаду на вул. Лесі Українки, де будують чергову псевдоісторичну пародію на вузькій ділянці, то мене це дуже засмутило. Що залишимо нащадкам? Чи впізнають вони архітектуру ХХІ століття у тому, що ми зараз будуємо? На разі такої впевненості немає. А хотілось би, щоб вона з’являлася...

- Тим не менше, чи є залежність проектування сучасної архітектури від неможливості самому творити ї норми? Може, проблема ще в чомусь?
- Ми маємо кілька невдалих прикладів, невдалий досвід. Він висить на нас тягарем, і ми нікуди від цього не дінемося. Він дуже часто блокує інші ініціативи, які, можливо, кращі. Але ніхто не бере на себе відповідальність сказати: давайте спробуємо ще й цього разу щось будувати. Той факт, що ми є у спадщині ЮНЕСКО і мусимо берегти цей статус, також впливає. Очевидно, що якість сучасної архітектури могла б навпаки підкреслити виразність історичної спадщини. Але у людей, з одного боку, об’єктивно немає досвіду проектувати актуальну архітектуру, яка не буде конфліктувати з історичним середовищем. А з другого боку, ніколи і не наберемося досвіду, якщо рано чи пізно не почнемо це робити.

- Якщо подивитись на всю Україну, то невже лише у Львові немає сучасної архітектури? У яких містах вона є?
- Не можу сказати, що я багато подорожую. Але нещодавно повернувся з конкурсу студентських робіт у Харкові. І там є сучасна якісна архітектура. І Львів звичайно відстає у цьому напрямку. Це більш фахова паралель. Але є відчуття того, наскільки в Харкові поціновано фах архітектора. У них є навіть станція метро імені Архітектора Бекетова. Його знають усі. Він є по суті локальним героєм для Харкова. Це людина, яка збудувала багато споруд, і всі її за це поважають.

- З інтернет-джерел вдалося дізнатися вашу думку про будівництво нового житла в Україні, що має дуже низьку якість та вже зараз спричиняє значні «приховані» затрати для економіки, екології і суспільства в цілому. Що Ви маєте на увазі?
- Частково причиною цього є те, що в Україні відсутні довготермінові кошти. Якщо ми візьмемо світ, то житло і будоване середовище переважно формуються за рахунок «довгих» грошей. Це пенсійні та інші фонди, які є достатньо надійними, тому не може статися так, що завтра поміняється влада, і всі ті гроші кудись зникнуть. У нас же люди оперують «швидкими» грошима. Вони дуже залежать від політичної ситуації, від ринкових обставин тощо. І тому вони зацікавлені у дуже швидкому, можна сказати, моментальному прибутку з того, що роблять. А це автоматично означає, що думати про довгострокову перспективу, про майбутнє ніхто не зацікавлений. І внаслідок цього постає відповідне житлове середовище. Для мене, наприклад, це є висотні житлові будинки. І це в той час, коли Євросоюз не рекомендує для країн-членів будувати житло для постійного проживання вище семи поверхів, навіть вище п'яти…


Дизайн інтерєру рекреаційної зони у маєтку в Астані (Казахстан)

- З яких причин?
- Багатьма дослідженнями, які вони вважають достатньо аргументованими, було доведено, що помешкання на вищих рівнях є шкідливим для здоров’я людини, зокрема психічно-емоційного. Окрім того, будівництво житла вище семи поверхів не є прибутковим. 
Тобто з’являються додаткові витрати, які покривають той потенційний прибуток, який можна цього було б отримати. Ми ж зараз, по суті, будуємо і формуємо житло доволі негнучко. Навіть факт засилля монолітно-каркасного безригельного будівництва, яке вимагає простінків і колон з доволі частим кроком, фактично унеможливлює повторне пристосування цих будинків у майбутньому під якісь інші потреби, чи навіть деколи його перепланування. Тобто у нас на стадії проектування ще немає розуміння того, що житлове середовище – квартира/будинок/група/район – не є товаром, який ти один раз продаєш. Це частинка твоєї екології, економіки, яка від певного моменту починає постійно бути з тобою і нікуди вже не зникає. А якщо і зникає, то вже з колосальними затратами енергії, з
"виділенням" величезної кількості сміття. Ми мусимо проектувати цілий цикл споруди, а не тільки її вигляд на той момент, коли її продаємо перший раз.

- Нещодавно Ви читали лекцію про квартири у новобудовах. Можете коротко про це розповісти?
- Усе відбувається наступним чином. Забудовник купує ділянку. Ділянка коштує дорого,  тому він купує якомога меншу ділянку, а прибуток хоче отримати якомога більший. Отже, треба продати багато метрів квадратних. Адже в наших умовах продають саме метри квадратні, а не помешкання як цілість. Відповідно, щоб збудувати багато метрів квадратних на невеликій земельній ділянці, треба запроектувати високий будинок. Далі з’являються сходи, ліфт, протипожежні вимоги тощо. Це додаткові витрати. Щоб не платити їх зі своєї кишені, забудовник робить ще більше квартир на кожен поверх. Саме тому секційні будинки у нас дуже часто мають 8-10 квартир на поверсі в одній секції. Внаслідок цього секція перетворюється на коридор – отримуємо секційно-коридорний тип. Щоб дістатися з того коридору до найвіддаленішого кутка, скажімо, десятої квартири, то без коридорів, без холів ми вже не обійдемося. Бо від кожної квартири до освітленого периметру треба розташувати по енній кількості житлових приміщень і кухонь. В результаті маємо неймовірно роздуті поверхи. І якщо ми візьмемо сходово-ліфтовий вузол плюс всі холи, передпокої і коридори, то в сумі це буде 50 або більше відсотків площі поверху/секції, а лише половина залишається на дійсно функціональні зони і простори. Донедавна це ще можна було продати. А зараз, дякувати Богу, все частіше це стає важче зробити. Відповідно ринок завмер. І я думаю, що коли він знову почне рухатися, то це вже буде зовсім інакший, більш прагматичний напрямок.
Гарна і якісна квартира не мусить бути дуже глибокою, особливо при односторонній орієнтації. Вигідно заходити з середини довшої сторони, якщо помешкання прямокутне. 
Або з внутрішнього кута, якщо помешкання «г-подібне». У нас внаслідок того, що ці секції мають енну кількість квартир на поверсі, вхід у квартиру влаштовується з вужчого торця при прямокутній формі, або з якогось віддаленого кута при «Г-подібній» формі. Тоді поділити квартиру на денну та інтимну зони, позбутися коридорів, холів тощо. стає фактично неможливо. Не вдається геометрично вирішити задачу: як дістатися до приміщення у віддаленому кутку квартири.

- Напевно, уже є розроблені шаблони для багатоквартирних будинків, які ні для кого не є таємницею. Виходить, найгірші з них вибирають найчастіше?
- Пані Ганна Яблонська, яка працює у Київському Національному Університеті Будівництва та Архітектури, власне, про це говорить. Дуже багато проектів секційних будинків, які зараз реалізовують, є, фактично, побудовані на основі проектів 60-70-х років. Ці, ще радянські, проекти, насправді, не такі вже й погані: площі у них більш-менш збалансовані. Так от, ці проекти збільшили на ксероксі у 1,3 рази та отримали сучасні шаблони. Таким чином збільшилися не лише житлові кімнати, але й коридори, холи, туалети. Усе пропорційно збільшилося, хоча воно й непотрібне у таких розмірах. Плюс додали криволінійні балкони та інші "заґоґуліни". І зараз ми будуємо таке житло. Такі собі "апгрейднуті" хрущовки. І чим раніше ми схаменемося, тим, напевно, і для економіки країни, і для кожної людини буде краще. Тому що я, як молода людина, якби зараз хотів придбати однокімнатну чи двокімнатну квартиру, не зміг би собі дозволити це зробити. А якщо молода сім’я не має належних умов проживання, вона потенційно відтермінує питання народження дитини, яке теж тягне за собою соціальні та демографічні наслідки. Якщо мислити глобальнішими категоріями, то житлове середовище, яке маємо, впливає на дуже багато інших показників.

Дизайн інтер'єру кухні у житловому будинку

- На останок, розкажіть про Ваші ініціативи соціального (некомерційного) характеру…
- Ми про це трохи говорили, про освіту суспільства. Після TEDex’у з’явилась ідея – в рамках якоїсь навчальної дисципліни зробити разом зі студентами брошуру чи буклет, який би промовляв до людей, в першу чергу до тих, хто буде купувати квартири, із певними поясненнями і порадами, на що слід звертати увагу. Хочеться, аби люди розуміли, що навіть якщо вони змушені купувати таке житло – це не є той найкращий варіант, який би Вони могли купити, і є сенс вимагати більшого. 
Я цікавлюсь британським досвідом, бо британці серйозно ставляться до якості свого будованого середовища. Їх досвід показує, що добре спрацьовує сертифікація об’єктів. Наприклад, у Великій Британії є сертифікат Building for Life. Можна отримати «Золотий», «Срібний» і «Бронзовий» чи навіть «Платиновий» сертифікат. Забудовник чи інвестор зацікавлений отримати цей сертифікат, бо якщо на твоїх брошурах є наліпка сертифікату «Building for Life Platinum», то люди підуть до тебе і будуть купувати у тебе помешкання. Більше того, сертифікат може впливати на податки, які платить той чи той об’єкт. Наприклад, якщо ми беремо LEED (сертифікат з енергоощадності США), то, маючи цей сертифікат, ти платиш менші страхові внески, менше оподаткування тощо. Але знову ж таки, у нас це все знаходиться у корупційній площині. І який сенс сертифікуватися, якщо хтось заплатить більше і буде мати «Платиновий», а хтось менше, тому – «Бронзовий».
Та все ж в цілому я зараз оптимістично дивлюся на ці всі речі. Бо з різних сторін доходять позитивні сигнали, що люди, переважно молодь, готові щось змінювати. Таке відчуття було на TEDex, є воно і коли в університеті викладаєш, коли спілкуєшся з різними людьми. І я думаю, що позитивні зміни відбудуться не зверху, а знизу. Можливо, це найприродніший спосіб, у який вони мають відбуватися.

P.S. Інтерв'ю було записане спеціально для сайту http://galportal.com.ua/ 
Дата: 22-го листопада 2012 року. 
Місце: Львів, кав'ярня "Кавова мапа".

1 коментар:

  1. Здравствуйте!

    Спасибо за статью. Какой паркет в этом доме? Может быть вот этот: https://frotelly.com.ua/ ? Очень хочу узнать! В интернете ничего не нашла((

    ВідповістиВидалити